Напевно, немає жодної родини, де б не виникали конфлікти між батьками та їх дітьми. Безумовно, все індивідуально, нюанси бувають різні, але все ж таки можна назвати основні причини нерозуміння і сварок. Опіка. Опіка, піклування – хіба це погано? Це іноді навіть необхідно, але до пори до часу. Звичайно, кожна мама хоче вберегти своє чадо від помилок, неправильних вчинків, але іноді це бажання перетворюється на заборону самостійно робити що-небудь. Надмірна опіка – типова проблема дітей з благополучних сімей, особливо, якщо дитина в сім’ї одна. Батьки, бажаючи тільки добра, обмежують самостійність дитини, у той час, як вона вже відчуває себе особистістю, хоче хоч якось проявити себе. У такій ситуації потрібно зрозуміти, що рожеві окуляри, які батьки свідомо надягають на дитину, рано чи пізно доведеться знімати. При чому, чим пізніше – тим болючіше. В особливо важких випадках люди, яких батьки опікали понад міру, страшаться життя, їх лякають труднощі. Тому, як би не хотілося вберегти малюка від «шишок» – дозвольте йому діяти, нехай і під вашим контролем, але діяти. Недовіра. Недовіра може мати і найбезневинніші причини: люди ростили свого малюка, все за нього робили, у всьому допомагали, і їм дуже складно буде повірити, що він зможе щось робити самостійно. При цьому, здібності і розвиток дитини ролі не грає – йому все доведеться доводити (іноді – не найкращим чином). Така недовіра є наслідок надмірної опіки, і може стати причиною інфантильності. У більш старшому віці батьки переконаються в тому, що їхнє чадо зовсім не пристосоване до життя, і не вміє (більш того – не хоче) нічого робити. Другий варіант недовіри більш небезпечний – він виникає в результаті слабкого зв’язку між батьками і дитиною. Батьки мало цікавляться життям дитини, а вона, у свою чергу, не прагне розкривати свої таємниці. Не знаючи, чого очікувати від свого нащадка, мами і тата готуються до всього, часто прокручуючи найгірші варіанти. Якщо висловлена підозра (або навіть звинувачення) було безпідставним, то це похитне віру дитини у батьківську справедливість, що призведе до брехні, скритності – тоді вже налагоджувати відносини буде складно. Комплекси. Мова піде саме про батьківські комплекси, їх нереалізовані амбіції. Наприклад, мати в дитинстві хотіла займатися гімнастикою, але у неї не було такої можливості. Народивши дочку, вона віддає дівчинку в спортивну школу, мріючи таким чином реалізувати свою дитячу мрію. При цьому дочка може опиратися, але це мало допомагає. Логічно, що в такій ситуації ніхто не залишиться задоволений. Діти – це не другий шанс заново прожити своє життя. Образи і страхи батьків іноді стають причиною викривленого сприйняття світу у дітей, яке зберігається на все життя (часто це буває в неповних сім’ях або після розлучення, коли діти стають розмінною монетою). Навіть якщо ви абсолютно задоволені своїм життям – це не привід заставляти дитину слідувати всім вашим переконанням, адже за 10 і більше років світ дуже змінився. Недостатня увага. Це досить поширено в молодих сім’ях – навчання, кар’єра, та й розважитися хочеться, а з дитям може і бабуся посидіти. Звичайно, бабуся може, але цього мало. При нестачі батьківської уваги і любові діти починають вередувати, спеціально шкодити, щоб хоч якось звернути на себе увагу. І якщо з маленькою дитиною ще можна впоратися, то підліток вже сповна «віддячить» за брак спілкування в дитинстві. Саме в цьому складному віці він не підпустить до себе батьків, а іноді може накоїти дурниць «на зло». Все на світі заслуговує на увагу, але в першу чергу його заслуговують діти. Багатьом здасться, що стаття вийшла однобока – мовляв, батьки завжди в усьому винні. Ні, це не так звичайно, але погодьтеся – саме на нас лежить відповідальність, адже ми більш мудріші і досвідченіші.
пятница, 30 августа 2013 г.
четверг, 29 августа 2013 г.
Стосунки між батьками й дітьми, їх виховний потенціал
Порівняно з іншими соціальними інститутами сім’я має певні особливості, які істотно впливають на становлення особистості дитини. У дошкільному віці, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи, саме сім’я стає першою об’єднуючою ланкою між дитиною і суспільством, саме вона формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства.
Сучасна українська сім’я часто не має змоги повною мірою реалізувати власний виховний потенціал. Це пов’язано як з особливостями суспільного виховання, так і з негативними змінами в самій сім’ї: зниженням її інтегративності, конфліктними стосунками між подружжям, порушенням емоційних зв’язків між батьками і дитиною. Усе це заважає засвоєнню дитиною норм поведінки, моральних позицій, призводить до порушень в особистісному розвитку.
Емоційний потенціал сім’ї має великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого “Я”, потреба у повазі оточуючих.
Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, морального обличчя батьків великою мірою залежать спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих людей.
Під упливом “теплого” сімейного клімату, що базується на особистісній формі спілкування дітей і дорослих, у дітей формується висока сприйнятливість до виховних упливів останніх. Діти, які виховуються в сім’ях із таким кліматом, добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів у дитячому садку. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в так званих “неблагополучних” сім’ях, переважають негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти схильні до афектів, що нерідко призводить до конфліктів з оточуючими.
Також сила виховного впливу сім’ї полягає в тому, що батьки можуть формувати духовні потреби дитини, починаючи з перших років її життя. Формування потреб здійснюється знову-таки через вплив на емоційну сферу дитини. Так, позитивне емоційне ставлення батьків до дитини, схвалення та заохочення її власної активності, в процесі якої максимально виявляються певні нахили та здібності, неухильно веде до підвищення рівня емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе. Підтримання самоповаги на рівні, який сформувався таким чином під упливом сім’ї, стає однією з провідних соціальних потреб дитини. У разі впливів оточуючого середовища, які можуть призвести до зниження самоповаги дитини, у неї виникають негативні емоції.
вторник, 27 августа 2013 г.
Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку підлітків.
Одне з головних правил сімейного виховання - батьки творять дітей, а діти батьків. Впливаючи на дітей, батьки теж змінюються. Щодня перед батьками виникають також педагогічні задачі, які передбачають не тільки аналіз умов та причин виховного явища, а й обґрунтування свого рішення, самостійної відповіді на певні запитання. Вирішування педагогічних задач, як правило, спонукає батьків до підвищення рівня педагогічних знань, до творчого застосування класичного або іншого кращого досвіду, творчого користування методами сімейного впливу.
Знаєте, в якій сім'ї діти ростуть щасливими? Це відбувається тоді, коли діти бачать, як батьки цілуються. Коли діти відчувають, що тато любить маму, а мама тата, вони не будуть ховати свою невпевненість і помилки від страху говорити про це з батьками. Вони знають, що з батьками можна поговорити, що вони розуміють їх і що всі справи обговорюються з любов'ю і повагою.
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.
Подписаться на:
Комментарии (Atom)